* * *
Кохаю. Кличу
але ти не поруч
у коловерті днів.
Кохаю.
Хочу піднятися
до білих хмар
втікати від
навіснілих снів...
Самотній дім
де туга із журбою
єднає нас
нещадною рукою
з багнюкою
марнотних справ.
У відблисках примарливих заграв
коли були ми разом із тобою,
то я літав...
13.07.97.
------------------------------------------
* * *
Схили свою голівку
притулись вустами
спраглими до осяйних джерел
вночі нові бажання розпаливши
життя, що не дає нам вмерти
тобі зроню не золотий
а срібний дощ
моїх нових світів Даная
на ложі із небачених квіток
в диму азійського кам'яну
ми будемо щасливі
в самоті
пірнати в темінь
фантастичних марень
на березі палаючих річок.
------------------------------------------
* * *
Коли лілеями запаморочить літо
мої долоні ляжуть біля тіла
мої вуста сміючись прошепочуть
моїх пісень слова незрозумілі
коли медами цвіту золотого
рої заповнять шестикутний простір
я буду подумки у темряві шукати
тебе серед сузір'я Волопаса
у сріблі місяця нового
поки енцикліки зелено не зотліли
старого цигана Мелькіадаса.
------------------------------------------
* * *
Рожеві та духмяні губи
поцілунок, якого не було
і сон, як залітна птаха
заплаче сльозами із воску
простягну жагучі руки
в примарних нічних обіймах
місяць потоне у водах
не висохлих ще водограїв
затихнуть віддалені кроки
на стежках алмазного пилу
у пошуках вічного щастя
мандрують сумні пілігріми
а я залишаюсь, як завше
в потоці піщаного часу
милуюся квітом рафлезій
у хвильку рідких побачень
із цим одурманеним лісом
де я тебе сліпо шукаю
під звуки чудні й невідомі
у відблисках згаслих багать.
26.02.91.
------------------------------------------
* * *
Що змінилося?
Затьмарений кришталь
не осінити
блиском терпких вин.
Блакитні проліски
пробудженого лісу
сьогодні я один
додому принесу
як і тоді
в забутий місяць
квітенью
------------------------------------------
* * *
Хочеш, я видовбаю тобі гоко?
Спізнаєш, що таке античність.
------------------------------------------
* * *
Ти не моя
і я не твій
я так ненавиджу
одружених повій.
------------------------------------------
* * *
Вовк людині не коханець
------------------------------------------
* * *
Журавель у небі не для того,
Щоб синицю брати в руки.
------------------------------------------
* * *
Ти смієшся, кидаючи сніг
В очі сизих шибок,
Тих, що знали цнотливість конвалій
Тисяча дев'ятсот … якогось там року
Сніг прилипа, мов обличчя старих
Вітрунів
До незворушного скла,
Цікавих до всього живого
Палеарктичного міста
Де така довга зима, що мрієш лише про cон,
А там будуть руки, мов крила, нести
У відчайдушний політ понад берегами
Річок і головами вологих лісів
Над ланами золотих Урожаїв,
Що загинуть у пвщі урбаністичного
Молоха пролетарів всіх країн.
7-16.08.93. с.Нововознесенка
------------------------------------------
* * *
Вітер торкав лахміття
Пір'я замурзаних птах
Вітер - пісня саміття
Мій невтамовний страх.
Ти розпластаєшся долі
Слухати стогін землі
Люди прозорі і кволі
В темно-червоній імлі.
Вийди босоніж на ганок
Чуєш музику сфер
Бачиш граційний танок
Витончених химер.
Ми не знайдемо кохання
У вервиці сторіч
Крихітко, плач на прощання
Ми - раби протиріч.
------------------------------------------
* * *
Ти - храм моїх
розбуджених бажань
моїх гріхів пречиста
щира сповідь
мій безсоромний сон
порушувач кордонів
чужих світів
куди не хочу я,
тримай моє розм'якле тіло
сплетінням нетерплячих рук
коли воно торкнеться простирадла -
затихне вітер враз по всій землі
і хтось старий пройде навшпиньки
через воду, що підіймається до п'ят
під музику старинного роялю.
Цілуй мене, як тільки зможеш.
Не питай, чому нам не являється
Нептун із піни білої морської.
На цій убогій немічній землі.
В огні украдених багать
не може бути
так багато жару
щоб ненавидіть.
А кохать?
23.04.93.
------------------------------------------
* * *
Затамуй подих
бо сон втече
метеликом
із запашної квітки
а ти залишишся
тілесною подобою на самоті
в чеканні пишних свят
щоб погуляти
по битому шляху
моїх світів
і говорити речення
окличні.
------------------------------------------
* * *
Солодкий біль
скажений хміль -
ніч.
Твій аромат
похмурий кат -
дим.
Мої вуста
торкнуть вуста -
сон.
Рожевий птах
в зіницях страх -
рік.
Мара кохань
несподівань -
вік.
І знов один
серед руїн -
ніч.
7.11.96.
------------------------------------------
* * *
Вона сіла, похапцем
на краєчок крісла
і поглядом питала:
котра кодина,
мій ясний пане?
Я хочу дати втіхи вам,
мов дрібку солі
в зелений чай.
4.07.97.
------------------------------------------
* * *
Я в розпачі...
Важкий тягар книжок
зненацький спогад
думи пліснявілі
облудливі слова жінок
пекельний жар
у виснаженім тілі.
------------------------------------------
* * *
Руками махала,
а білим лебедем не стала.
------------------------------------------
* * *
Не приходь уночі
весною
коли сумно
облиш
не згадуй
в снах моїх
Рембо
а ти...
------------------------------------------
* * *
Zu ende sein
тепер ти муха
в зуппі.
------------------------------------------
* * *
Волаю
Vivos voco
натомість
річка прибиває
дохлих риб.
------------------------------------------
* * *
Я дихаю тобою
Я тремчу.
На горнім небі
Зорі кволі
Заквилить щемно
Хижий птах.
І ніч обкурена.
Сповзе поволі
Як ковдра.
З розпашілих тіл.
Під час
Солодкого двобою.
Коли все
Крається навпіл.
В нестямі від
Злиття з тобою.
Мій світлоносний
Ангел,
Повернись,
Моя душа.
Мов привід на руїнах.
А моє серце -
З'їли хробаки
Під тихий сміх
В сусідніх домовинах.
1.04.97. м.Київ
------------------------------------------
Пропонуємо також прозу Бороди
